Два з половиною місяці тому мій чоловік здобув стипендію від Польського інституту на піврічне навчання у варшавскій кіношколі. Тож ми почали збори до від'їзду закордон...
Сьогодні пішов вже третій тиждень нашого життя у Варшаві. Не можу не відмітити, що життя тут дещо відрізняється від звичного нам. І не лише через те, що зараз на Україні неспокій. Польща, звісно, не Африка. Наша людина не почуває тут себе задалеко від батьківщини, адже це найближче зарубіжжя. Але є деякі відмінності, про які мені і хотілося б написати.
Одразу хочу сказати, що я це роблю не для того, щоб спонукати наших стурбованих, а може й зневірених у власному майбутньому громадян збирати документи для переїзду закордон. Ми самі з чоловіком маємо твердий намір одразу після закінчення програми повернутись додому. Просто люди тут живуть дещо інакше. В чомусь ми можемо в них повчитися, перейняти якісь ідеї, вже готові і перевірені життям, повчитись на їх помилках, щоб не повторювати їх у себе. Якісь речі тут зацікавили мене своєю інакшістю або просто посмішили. Інші - спантеличили і запевнили, що такого я не хочу бачити у себе вдома через декілька років після асоціації з Євросоюзом. Тож я пропоную поцікавитись життєвим досвідом іншої країни через призму погляду своїх співвітчизників. Повної неупередженості не обіцяю, бо теж людина))) Але намагатимусь вишукувати щось цікавеньке.
Декого може здивувати мова цього блогу, адже мої друзі знають мене як російськомовну. Можу сказати, що я довго вагалась якою мовою писати. Народившись у російськомовній сім'ї, я все життя думаю і розмовляю російською, але українська для мене така ж рідна. Тим більше у світлі останніх подій, коли нам усім довелося замислитись про те, хто ми в цій країні. Тим не менш назва блогу нагадала мені для кого саме я вирішила його вести.
Тож сподіваюся вам буде цікаво.)
Немає коментарів:
Дописати коментар